 |
|
|
|
|
|
Як ми їздили до Мармароських Альп 10-12.06.2006
МЕГА история от Андрюхачки о походе в Мармароские Альпы в июне! Самый-самый край Украины, слабопосещаемый туристами регион, потрясающие пейзажи, пустые хаты людей, которых съел граф Дракула... и это не все :) Как догнать поезд в Киев с третьей попытки? Почему фильм "Такси" ничто по сравнению со львовским таксистом? История интересного похода и 24х часового марафона "успеть на работу к 9.00"... |
|
|
Марморосы' team: |
|
|
1 Андрюхачка 2 Марічка 3 Оля Горбяк 4 Тетянка |
|
 |
|
Мармароські Альпи
Як ми їздили до Мармароських Альп
(фактично, історія одного дня)
by Andryuhachka
Передпохідна преамбула
З самого початку все складалось напрочуд нетипово: йшли у складі 3 (Тетянка, Марічка, Оля) +1(тобто я). Незвично заповненим був 43-й потяг: зайняті усі треті полиці, хтось навіть куняв на торбах у тамбурі. На гальорці мукачівського ікаруса дісталися Рахова ~ о 12:50, далі на таксі 20 хв до прикордонного с.Ділове. За селом згідно карти мав простягатися державний кордон, а за ним – румунське селище з загадковою назвою Валя-Вишеулуй. Цікаво, хто була та Валя і той Вишейлуй ? :-). Згадуючи більшість карпатських легенд, можна припускати, що село назвали на честь їх великого але нещасливого кохання.
На в’їзді до Ділового наші паспорти на всяк випадок перевірили суворі чолов’яги в зелених кашкетах, передали на заставу, щоб чекали на туристів для надання перепустки. У відповідь почули неоднозначне “Будєм ждать”. Перепустку на перебування в “зоні” отримали. Начальник застави попередив про високу ймовірність зустрітися в регіоні з ведмедями, вовками, кабанами і злими румунськими військовими. За три наступних дні зустрічали лише вівчарів і жодного туриста.
Активне продовження першого дня
Розпочали жваво. За 1 годину вийшли за село, за 1 годину впорались з обідом, за 3 – майже зайшли на хребет.
День другий
Прокинулись о 08:00-08:30 вийшли о 10:00. Погода – чудова. Спустились до кошар. Дівчатам вівчарі дали бринзи, на питання “Як втрапити на Піп Іван”, відповіли “Це далеко, і сьогодні ви туди не втрапите”. Дивно. А куди ж тоді взагалі можна дійти ? Чи може вони мали на увазі ПІ Чорногірський ? За годину видерлися на підхребтову військову дорогу по якій за 1,5 години встигли проскочити підйом на Піп Іван і обідали вже десь вийшовши на хребет над полониною Лисича. По тому, зайшли на г.Берлебашка, кинули оком на Піп Іван. На нього зайти і повернутися часу не було (~16:30). Зате розкішними були краєвиди і на Чорногору і на Свидовець. За деякий час спустились до полонини Берлебашка. Заночували, пройшовши півгодини вздовж лівого притоку п.Великий.
День третій, день істини
Прокинулись о 07:00-07:30, вийшли о 09:00. Перша година на давала жодних натяків на те, що буде потім. Дорогу гарною не назвеш, важко було повірити, що зовсім недавно по ній бігав автотранспорт, але вона легко вгадувалась. То ліворуч, то праворуч траплялися дерев’яні будиночки, покинути років зо 5 тому. Про їх мешканців Тетянка з ходу видавала історії, одна з яких закінчувалась хепі-ендом по-румунськи – майже всіх героїв з’їв граф Дракула :-).
А потім дорога почала потроху заходити до річки, зникати в ній, продовжуватись на іншому березі, перетворюватись на стежку, приводити до неіснуючих та знесених рікою мостів, нарешті, зникати зовсім.
Годину прохлюпавши руслом ріки, зрозуміли, що із задоволенням так би і рухались далі, якби не така кількість завалів та інших перешкод. Скелі з по обох берегах річки ставали все крутішими і вищими. Та все ж видерлися лівим берегом з надією попасти на хребет, яким йшла нормальна стежка. Почали брати сумніви щодо того, чи встигаємо ми на 44-й потяг. А на хребет ми попали, витративши на це 3 години не найлегшого в моєму житті підйому диким лісом хащами і звіриними тропами. Ведмедів і вовків тут дійсно вистачало, на що вказувало багато слідів їх перебування. Опинившись о 14:07 на хребті, дівчата увімкнули космічну швидкість і побігли хребтовою дорогою до села за 2,5 години, з одним перепочинком. Як потім з’ясувалося, я їм забув сказати, що на потяг у Франківську ми вже не встигли :-) За те встигли заздалегідь домовитись з рахівським таксистом і ось вже о 17:10 ми виїзжаємо з села Костилівка знову у напрямку кордону. На КПП у нас забирають перепустку, “А ви звідки ?”, “На Попі Івані були”, “Хто ? Ви ?”, дивуванню їх чомусь немає меж. Фотографуємось біля центра Європи, заскакуємо до машини і їдемо до Франківська. Приїзжаємо на вокзал о 19:40, отже запізнились на потяг всього на 1,5 години. Непогано. Маша вирішує не їхати до Києва, а лишитись вдома у Львові.
Ти часом Тетянка бере 3 купе зі Львова до Києва на 92-й потяг. Домовляюсь з водієм буса і ось ми вже їдемо до Львова, на роботу фактично на запізнюємось, бо приїзжаємо до Києва о 07:30. Життя прекрасне :-).
Та десь о 22:00 пейзаж у вікні мало нагадував передмістя Львова. На це водій повідомив не першу вже радісну за той день звістку, що на вокзал до 23:00 він доїхати не встигне. О 22:35 ми вискакуємо з буса в с.Винники, ловимо таксі, яке за 40 грн нас обіцяє довезти до вокзалу. Таксист старався, як міг хотів бути схожим на того хлопця с фільму Люка Бессона. 20хв. поїздки покрученими брукованими львівськими вулицями і ми вже вискакуємо перед вокзалом. Годинник показує рівно “22:55”. Біжимо з Олею до першої колії боковими сходами, коли залишається 5 сходинок, починає грати марш і потяг повільно рушає. Перед Тетянкою, яка бігла через центральний вхід, провідниця зачинила двері вагону. Залишились всі невблаганними і до наших прохань смикнути стоп-крана.
По тому взяли квитки на наступний потяг – 00:09, 13.06, вже за новими тарифами Укрзалізниці, віддзвонились всім знайомим, випили пива на вокзалі, заспокоюючи себе тим, що хоча б виспимось у купейному вагоні.
Їхалось, спалось, приймалось душ у вагонному туалеті пречудово. Прибули до Києва о 10:30. Попереду – робочий день, позаду 24-х годинний марафон під назвою “Доведи своєму шефу і собі, як ти насправді хочеш на роботу :-)”. А й справді, не повірять.
Окремий ріспект Олі, за фотографії і відео
by Andryuhachka
.
.