Карпаты-Темнатик

Їжачок в тумані або два дні мокрої демократії...

Все починалося просто чудово, особливо якщо врахувати, що ми залишилися без керівництва. Тому  вирішили приймати рішення колективно. Доїхали до Воловця без пригод, випхалися з вагону, і пішли за картою до гори. Як приємно відчувати себе на "Западенщині", таке враження, що тут навіть дихати легше. Гарно помальовані хатки та квіточки на городах тішили зір - це вам не сірий Київ.

Кажуть, що професія синоптиків трохи схожа на астрологів: вгадали-не вгадали. На жаль, цього разу вони-таки вгадали і про сонце можна було забути. Але, як то кажуть, головне не погода і не місцевість, а компанія. З цим мені просто шалено пощастило, хоча в потязі і пробігали думки типу :  любий товариш штурман (Андрій Максименко) на кого Ви нас полишили?

Дорогою зустрічали місцевих, які дуже тішилися нашому ентузіазму і намагалися давати поради. Коли трохи піднялися на полонину, побачили лісорубів, що "лікували" дерева методом спилювання. Ці героїчні зусилля були з другого разу зазняті на камеру та фотоапарат.

Далі починався зачарований ліс. Просто як у казці, добра бабуся сказала нам, що ми не туди йдемо, нам треба спуститися назад та піти трохи лівіше. Проте, зважаючи на демократію в наших лавах, ми одностайно вирішили, що нікуди спускатися не будемо, повіримо на слово місцевим чоловікам, що радили триматися вправо.

Потім ми згадали, що ще досі без води, поповнили наші запаси в першій пристойній калюжі (щось нас-таки берегло та порадило не вірити опису, в якому йшлося про безпроблемність з водопостачанням). Догори пензлювали ми довгувато, схил був досить крутим. Мене особисло дуже тішило, що Саші Чебану часто доводилося зупинятися і розмовляти по мобілці, я в той час могла собі відхекатися.

 Нам здалося, що ми вийшли на полонину, хоча це була тільки галявина (дякуємо туманові), вирішили трохи поїсти, бо нічого гарячого з відучора не їли і толком не снідали. Почали варити зупку. Виявилося, що готувати мені, хоча я свято вірила в те, що цим буде займатися п. Шиков, коли виявилося, що він не може їхати, то Андрій. Всі знають, чим це закінчилося.

Це мала бути зупка з пакетику "з вемішеллю та м’ясом", чи щось таке. В інструкції зазначалося, що це треба розводити на 2 літри води, що ми з успіхом і зробили. Правда трохи довго чекали, поки баняк нагріється на "примусі" (Богу дякувати, розумним людям прийшла в голову ідея взяти з собою "горєлку" для приготування їжі, цим розумним людям, мабуть, не раз гикалося під час нашої мандрівки). Потім засипали пакетики з зупкою та 2 банки рибних консервів, в нас вийшла "смесь бульдога с носорогом", але всі і так тішилися, бо змерзли, як цуцики, ноги в нас вже на той час були мокрі, а це була тільки десь 3 година.

Саша винайшов новий метод приготування канапок з паштетом, коли банка ділиться на четверо, потім береться 4 тоненькі скибочки хліба, на які маститься вже поділений паштет, виходять просто надзвичайні канапки, і не треба переводити хліб.

Повитирали миски і пішли далі. Можна було кинути цеглинку в того, хто в описі написав, що можна орієнтувати без мапи, бо нашими орієнтирами були тільки саме мапа та компас, при чому мапа в направляючого (Саши Чебана), а компас в останнього (Серьожа Максименко).

Займатися описом траси не буду, бо нічого файного видно не було лише дерева або таричку в радіусі 20 метрів та спину Саши, цим займуться компетентніші люди. Пам’ятаю якісь хащі, проходити крізь які було дуже мокро. Йшли на південь, періодично наштовхували на стежки, періодично просто пхалися вверх по схилу. Потім довго траверсували мало не по коліно в траві, часом вона була такою червоненькою та гарненькою, і схил під нами був просто чарівним; чого не було видно через вредний туман, можна було хіба допридумувати. По дорозі харчували шоколадками та залишками солодкої води та мінералки. Потічків не зустрічали. Далі вилізли на хребет і перейшли на карту №2. По хребту було йти значно легше, проте ми були позбавлені захисту від вітру. Потрохи ставало все холодніше і холодніше, і, якщо зважати на те, що дощ не вщухав ні на мить, і ми поетапно ставали все мокрішими і мокрішими.

Нарешті прийшла сьома година вечора, а ми в план не вписувалися, та й вже починало вечоріти, ми змерзли просто шалено (в кросівках вже котру годину хлюпало, ми були наскрізь мокрі, на вулиці було градусів зо 5 тепла, навіть щелепа відмовлялася працювати, не важко дійти висновку, що моє почуття гумору кудись втікло, і не тільке моє), і нічого файного, крім туману та один одного не побачили.

Одностайно вирішили повертатися та починати шукати місце для ночівлі (мене дивує те, що цій ситуації в людей ще залишилася можливість тверезо думати; правду кажуть, що в критичних ситуаціях всі системи людського організму мобілізуються; крім того, як би не "гнали" на демократію, це - таки хороша штука, якщо її використовують розумні люди). Варіантів було 2: 1)повернутися на те місце, де ми вилізли на хребет; 2) піти трохи далі на північ. Що ми в кінці-кінців і зробили. Що дивно, так ми випадково втрапили до пагорба з хрестом, до якого з самого початку планували вийти.

Місце було просто казкове: захищене схилом від вітру та з рівною галявиною для намету. Спочатку руки не слухалися і було просто надзвичайно важко  розв’язати рюкзак та поставити намет. Героїчними зусиллями нам це вдалося зробити, ми оперативненько перевдягнулися в сухе вбрання та позалазили в спальники. Почали готувати вечерю в тамбурі намету: поставили "примус", варили гречку з тушонкою. Що цікаво, що тушонка ще залишилася з походу по Росії. Наша тушонка набагато краща за москальську (так що купуйте українське!).  В такі моменти розумієш, що багато для щастя не треба: трохи теплої їжі, сухий теплий одяг та гарна компанія.

Ще до походу в супермаркеті я пропонувала купити щось багатоградусне, на що було почуто, що "хочеш - бери сама". Слава Богу, розуму вистачило взяти. До гречки по 50 грам з часничком дуже гарно пішло, принаймні нас перестало трусити після дощу. Після вечері чисто символічно повитирали тарілки та грали на гітарі. Спалося нам файно і донесхочу, бо ми всюди встигали, гнатися нікуди не треба було, тішилися вихідним та теплому спальнику. Що цікаво, що намет був поставлений дуже хитро: тамбур на рівному місці, щоб не перевернувся баняк з їжею, Сергійко з Масею - на рівному місці, а в нас з Сашею був чудовий "бобслей", тобто ми всю ніч з’їжджали та підтягалися догори.

Повставали в пів на десяту ранку всі виспані та щасливі. Поснідали вівсяночкою, правда вона була трохи густа через брак води, "догналися" чаєм з печивом, вирішили, що ми ще трохи полежимо і послухаємо гітари. Ось що значить демократія!!! Познімали пару кліпів з видом на наше помешкання та околиці.

"Песня для Елены Львовны"

До пів на першу ми нарешті спакувалися і вирушили. Мабуть, всім запам’ятався момент вдягання на себе вчорашніх мокрих речей (щойно викручених) після теплих і сухих. Виявляю Сергію ВЕЛИЧЕЗНУ подяку за надані сухі лижні штани. Мені прийшла в голову ідея  на суху майку вдягнути дощовик, а на нього вже не зовсім суху куртку. Мені здавалося, що так буде значно тепліше. Чоловічий склад нашої групи сказав, що це жіноча логіка, і тепліше так не буде. То най собі так і думають, а мені було, потім навіть гаряче.

Ми вирушили в путь. Було надзвичайно слизько (мені навіть вдалося гепнутися), знову мокрі кущі. Але коли ти вже мокрий, то намокнути зовсім не страшно і не шкода. Спустилися досить швиденько, вийшли на галявину, де спілкувалися з "доброю" бабцею. Наїлися ожинки;  правда, вона вже не така смачна, як влітку. Пройшли фотосесію.

В четвертій вже були в селі. Перевдяглися. Поїли борщику та вареничків в якомусь готелі з не зовсім ввічливою офіціанткою та всілися в потяг. Час ми розрахували просто геніально точно.

Ми були б не ми, якби могли спокійно доїхати. В поїздів довелося розбиратися з якимись п’яними придурками. На наше щастя втрапилася міліція, ми були врятовані. Попили чаю, поспілкувалися, поспівали, лягли спати і прокинулися майже під Києвом.

То і все. Це вам не вихідні перед телевізором в теплій кімнаті з чаєм з хлорованої води...

Можливо, ми й не підкорили Великий Верх, проте ще раз підкорили свою волю, а це значно важливіше. Ми знову довели, що ми можемо, то вже най називають нас шаленими...

          by Марічка

Оставляйте свои комментарии и предложения в наш форум !

   ..