Жовква-Крехив 

Жовква

 Всего в 30 минутах езды от Львова есть настоящий отсровок размернной провинциальной интеллигентной аутентики...

Я не вижу смысла перепечатывать историю городка и замка своими словами, просто хотел бы разместить тут несколько фрагментов с сайта Блеки... Очень советую потратить 1- минут и всчитаться в эту замечательную историю. Едва ли не впервые среди посещаемых нами исторических памяток я практически не встретил негатива, история, которая богата подвигами, но не содержит интриг и скандалов, она полна толлерантности и любви к людям, мудрым стратегическим управленческим подходом, и настоящей любовью...

До середньовічних замків належить замок у Жовкві, що є складовою частиною міста-фортеці, збудованого в кінці XVI— на початку XVII ст. видатним полководцем, коронним гетьманом Станіславом Жолкєвським, батько якого, теж Станіслав, був русинського походження, з галицької шляхти. Згодом місто з замком належало Даниловичам, які укріплюють замок і місто, насипають довкола нього вали. Їхній онук, польський король Ян Собєський III, обирає Жовківський замок за свою резиденцію і розкішно оздоблює його. Збереглися інвентарі, складені в XVII ст., де описана кожна кімната замку й речі, що в ній знаходилися. За королівських часів замок і місто переживають період свого найбільшого розквіту. Замок був також резиденцією російського царя Петра I в часи Північної війни зі шведами. Перебував тут в той час Іван Мазепа.

В XVIII столітті, коли замок належав литовським магнатам Радзивіллам, до палацу була добудована двохярусна галерея. З XIX ст. замок, як і все місто, почав занепадати. Зараз споруда знаходиться в непривабливому, напівзруйнованому стані, але вже розпочалася підготовка до реставраційних робіт і поступово звільняються приміщення в замку.

Женские истории Жовковского замка....

http://www.castles.com.ua/zh.html

Як відомо, замок і місто Жовкву на переломі XVI–XVII ст. заснував на землях села Винники гетьман Станіслав Жулкевський. Гетьман – видатна особистість у польській історії. Брав участь чи не у всіх війнах свого часу. Наприкінці життя зробив велику кар’єру, обіймав високі посади: великого коронного гетьмана, канцлера і був правою рукою короля. У світову історію увійшов як переможець в битві під Клушином, де в 1610 році розбив московські війська, полонив знятого з престолу царя Василя Шуйського, вивіз його спочатку до Жовкви, а потім до Варшави.

У часи, коли зводили замок і будували місто, гетьман постійно був у походах і лише гостем у Жовкві. Виконуючи побажання гетьмана, брала участь у спорудженні замку й міста його дружина Регіна Жулкевська із Гербуртів.

Одружився Станіслав Жулкевський пізно - в 42 роки, невдовзі після смерті батька, який був проти незнатного шлюбу. Той невеликий посаг, 5000 злотих, що принесла йому Регіна, відписав їй, додавши половину своїх маєтків. Незважаючи на різницю у віці – 19 років, шлюб був вдалим. Подружжя пов’язували глибокі почуття, про що свідчать численні листи Жулкевського до дружини і його заповіти.

Регіна Жулкевська була жінкою глибоко релігійною, розумною, шляхетною, доброю, господарною, заощадливою. Значні кошти передавала на утримання костелів і монастирів, в тому числі і монастиреві Бригідок у Львові. Була опікункою вдів і сиріт. І нема сумніву, що саме Регіна Жулкевська дала притулок збіднілому шляхтичу Михайлові Хмельницькому. Достовірний історичний факт, що в кінці XVI ст. батько майбутнього українського гетьмана прибув до Жовкви. Можливо, брав участь у будівництві замку.

Своє покликання Регіна Жулкевська бачила у догляді маєтків і вихованні дітей, особливу увагу приділяючи синові як майбутній опорі, продовжувачеві роду, захисникові Вітчизни.

У Жолкевських було троє дітей. Молодша дочка Катерина вийшла заміж за гетьмана Конєцпольського і померла при пологах. Старшу доньку, 15-річну красуню Софію, видали заміж за руського воєводу Івана Даниловича, власника Олеського замку, куди після весілля переїхала Софія. Існує версія, що разом з нею до Олеська переїхав і Михайло Хмельницький, який завдяки Іванові Даниловичу зробив кар’єру, став корсунським підстаростою. Отримав у власність хутір Суботів, але то вже інша історія.

Вся увага Жулкевських була зосереджена на вихованні сина Івана, на майбутнє якого покладали великі надії. Вчитися його відправили до Академії Замойського. Станіслав Жулкевський, маючи неабиякий педагогічний талант, навчав сина не шкодувати крові і здоров’я для добра Вітчизни. Регіна Жулкевська теж звертала велику увагу на лицарське виховання сина, була суворою і вимогливою. Коли той був в обозі і просився продовжити науку, писала, що лише лицарські справи можуть чогось навчити.

А тим часом, почастішали спустошливі напади татар. Було винищено величезну кількість міст і сіл, тисячі людей забрано в неволю. Магнати почали нарікати на гетьмана, якому король доручив охороняти південні кордони, грозилися відібрати маєтки і булаву. Станіслав Жулкевський, маючи вже 73 роки, почав готуватися до походу і без підтримки короля мусив воювати. Військові загони формувала родина і приятелі Жулкевського. Регіна листом звернулася до свого родича Замойського з просьбою допомогти в часи небезпеки. Зять Іван Данилович виділив озброєний загін. З Чигирина прибув осадник Михайло Хмельницький із сином Богданом.

Коли гетьманша виряджала із замку свого немолодого вже чоловіка і сина на війну, за одними джерелами, налетіла буря, за іншими - пролітала комета, що було поганою прикметою. З їх від’їздом у замку запанувала велика тиша. Молилася Регіна за двох своїх найдорожчих людей, молилися її донька Софія і внучка Теофілія. А попереду на них чекали трагічні події.

У 1620 році в битві з військами турків і татар під Цецорою загинув Станіслав Жулкевський, потрапив у полон син Іван, їхні родичі. Опинилися в неволі і Михайло Хмельницький та його син Богдан. Турки відрубали голову гетьманові і виставили перед брамою султанського палацу в Стамбулі. Чорна хмара жалю накрила Жовківський замок. За голову гетьмана, визволення сина Івана турки вимагали 3 млн. злотих. Це була величезна сума, і вдова Жулкевського не мала таких грошей. На її прохання король дозволив із зібраного золота й срібла карбувати монети. Тіло гетьмана було захоронено без великих урочистостей згідно з його заповітом у жовківській колегіаті, яку він сам побудував. Повернулись додому Іван Жулкевський і решта полонених.

Незабаром від ран, отриманих на війні, Іван помер, і його разом з головою батька в одній труні поховано під великим вівтарем у родинній усипальниці. Недовго пережила сина Регіна Жулкевська. Померла в 1624 році. За три роки до смерті склала заповіт, за яким всі маєтки заповідала жовківському храму - колегіаті. Детально описала, як проводити службу Божу за її чоловіка і всіх, хто загинув у битвах або перебував у поганській неволі. І залишились після Жулкевських замок і місто-фортеця Жовква, якій за перемогу гетьмана над шведами під Ревелем король Зигмунд ІІІ своїм привілеєм 1603 року надав Магдебурзьке право.

У Жовкві було вже збудовано замок, колегіату-костел св. Лаврентія, школу, шпиталь, притулок для старців, аптеку, броварню, солодовню, кам’яниці. Було закладено звіринець. Добудовували міські мури, поставили брами. Замок і місто успадкувала донька Жулкевських - Софія Данилович. Іван Данилович займався більше справами Олеського замку, а Софія з великою енергією і наполегливістю вирішувала справи Жовкви, опікувалася Жовківським замком.

Замок часів Жулкевських - це велика квадратна споруда з дитинцем посередині. На кутах стояли башти з прикрашеними золотом шоломами. Головний в’їзд до замку був з боку ринку через звідний міст над ровом. В’їзна брама була гарно оздоблена, з гербом Жулкевських на червоному мармурі. Південне крило замку служило великопанською резиденцією і було прикрашено колонним портиком зі сходами. По всій ширині крила містилася велика гетьманська зала, свідок урочистих подій і забав. Замок був оздоблений відповідно до смаків того часу: камінні підлоги і каміни, стіни, оббиті шкурами або шпалерами, багато цінних меблів, предметів мистецтва, бібліотека. При Софії Данилович було завершено обмурування міста, почали насипати вали. Її діяльність засвідчують щорічні, протягом 10 років, листи до магістрату. Саме завдяки старанням Софії було виготовлено і встановлено надгробні пам’ятники Жолкевським із червоного мармуру: батькам Станіславові і Регіні, брату Яну у Жовківській колегіаті. Недовго потім було місто у володінні сина Софії - Станіслава, який наклав головою у татарського хана Кантимира. Тіло його було викуплено і поховано в колегіаті.

Місто і замок переходять у власність до дочки Софії – Теофілії Собєської з родини Собєських. Собєські із Золочева переїхали на постійне проживання до Жовкви. Тут минало дитинство їх синів Марка і Яна, майбутнього короля Польщі. Якуб Собєський, чоловік Теофілії, займався містом, надав права цехам і отримав підтвердження цих прав королем Владиславом ІV. І коли в 1646 році він раптово помер, то Теофілія почала керувати справами міста. Протягом 20 років вона виконувала ці обов’язки, присвятила себе турботі про добро Жовкви. Доля цієї жінки теж трагічна. У битві під Батогом загинув син Марко. На пам’ять про сина Теофілія здійснює фундацію мурованого костелу і монастиря, за короткий термін у 1655 році завершує будівництво і під вівтарем хоронить його останки.

Після смерті Теофілії в 1661 році маєтки і Жулкевських, і Даниловичів переходять до її сина Яна Собєського. Після того як Яна Собєського на сеймі обрали королем, поновлюється і за допомогою італійських і французьких майстрів перетворюється на розкішну королівську резиденцію замок у Жовкві. Поруч із замком Ян Собєський закладає сад з великими квітниками, посеред ставу розміщує лазні як окремі павільйони. На Гараї будує мисливський палацик у вигляді триповерхової вежі, звідки відкривалася чудова панорама Жовкви, і розплановує на горі модринові, каштанові і липові алеї, які, до речі, збереглися до нашого часу. Мабуть, король прикрашає замок і околиці не тільки для власного задоволення, а й щоб догодити дружині, королеві-француженці Марії Казимирі, коханій Марисеньці. Зразу після шлюбу досить довго вона жила в Парижі, де народила першого сина - Якуба-Людвіка. Потім Жовква стала місцем її частого перебування.

Жовква часів короля Яна ІІІ Собєського досягла свого найвищого розквіту. Король багато корисного зробив для міста. Надав притулок домініканкам, які прибули з Кам’янця-Подільського, і побудував на галицькому передмісті для них монастир. Був фундатором церкви Василіанського монастиря, куди спровадив мощі Івана Сучавського, видав привілей на будівництво нової синагоги і єврейської друкарні. На будівництві міської ратуші працював його архітектор Петро Бебер. Жовква часів короля Яна ІІІ Собєського була центром суспільного життя Польщі. У жовківській колегіаті він приймав послів від монархів Людовика IV і Кароля ІІ з привітанням з нагоди вступу на трон. А пізніше, коли повернувся з перемогою з битви над турками під Віднем, в колегіаті папський нунцій вручив йому меч, освячений Папою Іннокентієм ІV. У 1693 році останній раз, вже хворим, король був у Жовкві 10 місяців. У замку в той час відбулися заручини його дочки Терези Кунегунди з баварським князем Максиміліаном.

Після смерті короля ніхто із синів не сів на трон. Королева Марія-Казимира, не поділивши маєтків із синами, виступила на сеймі і закликала не обирати нікого з них королем. Свій вік вона доживала у замку Блуа під Парижем. Королевичі останні роки життя провели у Жовкві. Спочатку в замку поселився Костянтин з дружиною Марією-Йосифою де Вессель. Вони дбайливо опікувалися замком і старалися зберегти все так, як було за життя славетних предків. Після смерті чоловіка вдова ще два роки жила в замку і потім виїхала з Жовкви, а маєтки перейшли у власність старшого сина короля – Якуба.

Марія-Йосифа де Вессель залишила цікаві спогади про замок початку XVIII ст. До того часу збереглася спальня Станіслава Жулкевського. Над простим, без прикрас, ліжком висіла ікона Божої Матері Ченстоховської, збоку ікони - порубаний і скривавлений плащ гетьмана, меч з рукояткою, оздобленою дорогоцінними каменями, булава, подарована Папою за заслуги в обороні християнської цивілізації. Постійно горіла позолочена лампа, яка служила гетьманові під час військових походів і поставлена тут вдовою. У спальні короля Яна ІІІ Собєського стояло низьке залізне ліжко, покрите багатою турецькою тканиною, почорнілий стіл, на якому було розкладено книги латинських і грецьких філософів, на стінах розвішана дорога рідкісна зброя.

А ещё мы случайно попали на местный чемпионат по футболу... :)

Крехив

Василианский монастырь Св.Николая

http://www.castles.com.ua/krehiv.html

Но после Жовквы мы посетили ещё более умиротворённое жизненное пространство... Мужской монастырь утопающий в цветах!!!

Греко-католический монастырь... так далеко от города, цивилизации, суеты... на холме в благоухающем лесу с яркими цветами на ухоженых дорожках...

Тут мы встретили учень дружелюного молодого монаха, которые посоветовал, как провести те 45 минут, которые мы отвели для этого места... Он нам рассказал, как пройти к Плащенице... А поскольку воспоминания о поездке в Европу вместе с Андрюхачкой от поисков настоящей Плащеницы в итальянском Турине были незабываемые, то не увидеть Плащеницу в Крехове мы конечно же не могли :)))

За народними переказами, монастир заснували монахи Києво-Печерської Лаври Іоїл та Сильвестр. Вони поселились у викутих в скалі, що згодом отримала назву "Скала Іоіла", келіях, і на її вершині збудували каплицю Покрови та поруч каплицю Петра і Павла.

В архітектурному ансамблі монастиря домінує чотириярусна дзвіниця, надбудована над східною вежею та завершена цибулястої форми бароковою банею в 1759 р.

Вздовж східної оборонної стіни вимурований двоповерховий будинок монастиря, який продовжений в 1776 р. добудовою до наріжної південної круглої вежі В 1902 р. вздовж південно-західного муру за проектом Й.Вишневського збудований ще один монастирський корпус.

Поруч монастиря відновлена ритуальна "Хресна дорога", що від монастирських стін, з південних уступів гори Побійної прямує на її вершину. Збереглась збудована в 1938 р. (арх. І.Филевич) каплиця "Гріб Господній ", якою завершується "Хресна дорога".

У вересні 1672 року, в ході війни Польщі з Туреччиною, козацьке військо гетьмана Петра Дорошенка разом з союзниками — турками і татарами обложили Львів. Через кілька днів один з татарських загонів напав на Крехівський монастир і наткнувся на запеклий опір його оборонців. В монастирі вже знаходився козацький загін під командуванням тоді ще молодого Івана Мазепи, якого, як сказано в Черніпвському літописі, Дорошенко послав на залогу. Під час облоги монастиря один з його оборонців влучним гарматним пострілом вбив татарського воєначальника, племінника хана Селім Гірея. Налякані поганою прикметою, татари відступили. Дізнавшись про смерть племінника, хан наказав знову йти на Крехів. Петро Дорошенко, щоб не допустити знищення монастиря та виявлення, що серед його оборонців були козаки і зберегти, в такий спосіб, союз з ханом, спрямував Крехівським монахам ультимативного листа з вимогою заплатити викуп. Монахи виплатили його в сумі 4500 талерів і отримали ханську розписку про поквитування. А на місці загибелі ханського родича, на честь успішної оборони монастиря, збудований пам"ятник у вигляді кам"яної триметрової колони на постаменті. Він знаходиться за 1,5 км на північ від монастиря, скраю лісу, при польовій дорозі.

by Che 

В подготовке поездки и этой странички использованы материалы сайта www.castles.com.ua  

Оставляйте свои комментарии и предложения в наш форум !

   ..